Аналітика

Довідка щодо загроз національним інтересам в газовій сфері

І. Ризики чинних газових угод між ВАТ „Газпром” та НАК
„Нафтогаз України”
Енергетична безпека Європи, а відтак глобального євразійського простору, тісно поєднані з питанням деполітизації відносин споживач–транзитер–постачальник вуглеводнів, що, в першу чергу, забезпечується  прозорими та економічно-зрозумілими контрактами з російською стороною  на постачання природного газу та його транзит європейським споживачам територією України.

Сáме врахування позиції України, як надійного транзитера і, поки що, єдиного реального енергетичного містка, який з’єднує споживачів та постачальників вуглеводнів, є найвигіднішим для всіх сторін та здатне закласти надійні та довготривалі підвалини ефективної енергетичної співпраці
лінією геополітичної траєкторії: „Схід–Захід”.

Таким чином Євросоюз отримає „золотий вексель” енергетичної безпеки, відпаде потреба побудови невиправдано дорогих обхідних „політичних” газотранспортних маршрутів. Україна підтвердить свій статус глобального надійного енергетичного гравця, а Російська Федерація зробить вагомий внесок в європейську систему безпеки та власний демократичний розвиток.

Втім, укладені 19 січня поточного року контракти купівлі-продажу та транзиту природного газу між ВАТ „Газпром” та НАК „Нафтогаз України”, вже створили низку прямих і прихованих ризиків та загроз як для української сторони, так і для ЄС.

Довідково: 19 січня 2009 року між відкритим акціонерним товариством
«Газпром» та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» були укладені
Контракт №КП купівлі — продажу природного газу у 2009-2019 роках (далі — Контракт
купівлі-продажу), та Контракт про обсяги та умови транзиту природного газу
територією України на період з 2009 по 2019 роки (далі — Контракт на транзит).

Умови цих контрактів були критично оцінені на засіданні РНБО України 10 лютого 2009 року абсолютною більшістю її членів, а ідентифіковані ризики та загрози були відображенні в рішенні  Ради „Про невідкладні заходи щодо забезпечення енергетичної безпеки України”, введеного в дію Указом Президента України №82 від 11 лютого 2009 року.
Слід зазначити, що за останні 2 роки в низці своїх рішень Рада національної безпеки і оборони України доручала Кабінету Міністрів провести ринкові реформи: щодо формування конкурентного ринку газу; реформувати систему ціно- і тарифоутворення, забезпечивши підвищення інвестиційної привабливості галузі; неухильно та поступово зменшувати енергетичну залежність країни шляхом диверсифікації, збільшення власного видобутку вуглеводнів, а також максимально адаптувати законодавчі акти України у нафтогазовій сфері до законодавства ЄС.
Жодна із цих консолідованих експертних рекомендацій виконавчою владою реалізована не була. Уряд з нез’ясованих причин не врахував як загальносвітові, так і специфічні сучасні тенденції на енергетичних ринках, а головне – на газовому.

Довідково: зі 151 завдань у нафтогазовій сфері, визначених рішеннями РНБО
протягом 2008-2009 років, Урядом на даний час виконано лише 72 (47,7%) і не виконано
79 (52,3%). Всі вони якраз і були спрямовані на посилення політики національного уряду в
сфері енергетичнсекторі.

Відсутність стратегічного розуміння необхідності ринкового реформування галузі та непрофесійний, згубний спротив в Уряді будь-яким конструктивним пропозиціям, врешті призвели до укладення 19 січня 2009 року вкрай невигідних, загрозливих для енергетичного суверенітету держави, контрактів щодо постачання та транзиту газу територією України.
В результаті Кабінет Міністрів України і НАК „Нафтогаз України” протягом року змушені  були в „ручному режимі” та авральному порядку врегульовувати лише ту частину питань, яка  пов’язана з вчасною оплатою спожитого газу, не нарахуванням у 2009 році штрафів за невибірку  законтрактованого обсягу газу та зменшення обов’язкового обсягу закупівлі газу в 2010 році.
Ціна цих штучно створених проблем внаслідок некомпетентності та відсутності директивної волі нам до кінця невідома через непрозорість, закритість переговорів.
Системні ж ризики, що обумовлені січневими угодами, упродовж року лише нарощувались.
Зокрема:
1. Ризик, пов’язаний з ціною: базова ціна на природний газ, закладена у формулу ціни на газ для України, є однією із найвищих цін в Європі. І справа не лише у самій формулі ціни а, перш за все, в політиці переговорів, за якої український інтерес не був забезпечений та відстояний.

Довідково: закладена у Контракті купівлі-продажу формула розрахунку ціни газу
для України з базовою ціною 450 доларів США за 1000 кубометрів та порівняльними
параметрами цін на мазут і газойль економічно необґрунтована та не відповідає
українським реаліям заміщення різних видів енергоносіїв.

За висновками світових та вітчизняних експертів це вже призвело до суттєвого зменшення конкурентоспроможності і без того надмірно залежної від енерговитрат української економіки та масштабного витіснення продукції українських підприємств зі світових ринків, зокрема, металургії та хімічної промисловості, захоплення їхньої частки ринку російськими підприємствами.

2. Ризики, пов’язані з асиметрією відповідальності сторін контрактів, зокрема, щодо штрафних санкцій за невчасну оплату, за недовідбір законтрактованих обсягів газу, який чітко прогнозувався вже на час підписання контракту.
Подібні умови не відповідають міжнародному праву та в ринкових умовах є несправедливими.

Окрім того, невизначеність умов використання газу з українських підземних сховищ газу, зобов’язання української сторони здійснювати транзит газу практично за будь-яких умов (?!), в той  час, як за певних обставин російська сторона матиме низку підстав для припинення постачання газу в Україну, порушують принципи рівноправності та паритетності. Це ставить українську сторону у виняткову та безпрецедентну залежність від російської.
3. Ризик, пов’язаний із зобов’язанням української сторони закуповувати газ в обсягах, які перевищують щорічні прогнозні потреби України в імпортному газі.
Зобов’язання щодо обсягів закупівлі газу, взяті на себе українською стороною в рамках підписаних газових контрактів, прямо суперечать Енергетичній стратегії України на період до 2030 року в частині диверсифікації джерел постачання газу, збільшення обсягів власного видобутку та
скорочення споживання газу в цілому.
Уряд не дослухався до попереджень Президента України про зазначений ризик, який у грошовому вимірі тяжіє над Україною в еквіваленті 4-5 млрд. доларів США щорічно через штрафні санкції, передбачені умовами контракту купівлі-продажу.
Така ситуація створює постійне джерело економічної та політичної залежності України від постачальника газу, яка з часом буде лише посилюватися.
Довідково: відповідно до умов Контракту купівлі-продажу українська сторона
алася щорічно приймати щонайменше 52*0,8= 41,6 млрд. куб. м. газу, а з
урахуванням взаємнопогоджених змін – щонайменше 41,6 мінус 20%, тобто 33,28 млрд.
куб. м. газу.
Водночас, відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року
вже з 2015 року обсяг імпорту природного газу має бути скорочений до 31,3 млрд. куб. м.
газу на рік, а до 2020 року – до 20,8 млрд. куб. м. газу на рік.

План добычи газа ув Украине

План добычи газа ув Украине

І це планові показники, які не враховують зменшення споживання газу, викликаного економічною кризою.
Враховуючи значні штрафні санкції за недобір законтрактованого об’єму газу (150% та 300% від його вартості в залежності від пори року) проблема обов’язковості закупівлі невиправдано великої кількості природного газу за відсутності потреби у ньому може призвести протягом дії Контракту купівлі-продажу до збитків у розмірі щонайменше 40 млрд. доларів США та суттєвим чином ослабити економіку України.

4. Ризик, пов’язаний із заниженням транзитної ставки.
Особливо чутливим та невідповідним національним інтересам постав ризик, пов’язаний із заниженням транзитної ставки. У вартісному вимірі цей ризик означає реальне недоотримання Нафтогазом від 2 до 5 млрд. доларів США щорічно.

Довідково: існуюча європейська практика формування тарифів на транзит
передбачає відшкодовування всіх експлуатаційних витрат, пов’язаних з транзитом газу,
у т.ч. повної вартості паливного газу, амортизацію вартості газотранспортної
системи, що використовується для транзиту, згідно з справедливою ринковою
вартістю ГТС, а також вартість капіталу, розраховану на базі реальної ставки
вартості капіталу та справедливої ринкової вартості ГТС, що використовується для
транзиту. Крім того, передбачається інактуальними ринковими умовами.

Водночас, паливна складова тарифу „Нафтогазу” на транзит є більш ніж удвічі заниженою, оскільки не повною мірою враховує потребу ГТС у паливному (технологічному) газі – замість потреби в паливному газі, яка становить 5,4-5,5% від загального обсягу транзиту газу, враховано лише 3%.
Також у формулу транзиту не закладено необхідну інвестиційну складову, а передбачена індексація на рівень інфляції в ЄС не може ефективно враховувати ані поточних витрат на транзит, ані їх збільшення в результаті зростання цін виробників та заробітної плати в Україні.
При цьому розрив між інфляцією та її врахуванням у тарифі на транзит росте в геометричній прогресії, оскільки за формулою рівень інфляції щорічно враховується лише в половинному розмірі.
Наприклад, якщо закласти у формулу щорічну інфляцію у розмірі 10%, то за 10 років це призведе до більш ніж двократного збільшення вартості послуг, в той часформулою тарифу „інфляційна складова” збільшиться трохи більше, ніж на 10%.

5. Ризик втрати самостійної функції НАК „Нафтогаз України” на глобальному і внутрішньому ринку, пов’язаний з постійним дефіцитом коштів та незбалансованістю фінансових потоківКомпанії.

Постійний дефіцит коштів та незбалансованість фінансових потоків „Нафтогазу” заклали міну уповільненої дії, коли непрорахована тарифна і цінова політика, навіть у випадку 100 відсоткових розрахунків за спожитий природний газ, заздалегідь заклала умови, за якими НАК „Нафтогаз України” не може на своєму рахунку накопичувати кошти, необхідні для вчасного розрахунку за імпортований природний газ.

В результаті кожен платіж перетворюється ущомісячнийнадтерміновий пошук Урядом України та „Нафтогазом” кредитних коштів в розмірі 600-800 млн. доларів США для вчасної оплати, хоча заздалегідь було зрозуміло, що їх потрібно „знаходити” та закумульовувати до 7 числа кожного місяця. Це дає можливість „Газпрому” та російськорегулярно виступати зі звинуваченнями, що дискредитують Україну.

Довідково: Про необхідність акумуляції коштів для попередження режиму
передоплати йшлося і в рішенні РНБО України від 10 лютого 2009 року „Про невідкладні
заходи щодо забезпечення енергетичної безпеки України”.
При цьому, необхідно враховувати, що зрив чергового платежу означає
необхідність одноразового здійснення платежу практично у двократному обсязі (за вже
спожитий газ та аналогічний обсяг авансового платежу) – тобто перевищити 1 млрд.
доларів США.
Зазначений комплекс проблемних питань у наступному 2010 році лише посилиться,
оскільки навіть у випадку суттєвого покращення зборів платежів за газ на внутрішньому ринку, та з
урахуванням того, що транзитна ставка зросте, „Нафтогазу” не вистачатиме від 3,5 млрд.
доларів США.
Довідково: Такий дефіцит прогнозується при закупівлі в 2010 році
законтрактованих НАКом 33,75 млрд. куб м газу за прогнозованою „Газпромом”
середньорічною ціною на газ 280 дол. за 1 тис. куб м.
При цьому, вартість імпортованого газу складе близько 9,5 млрд.$, надходження
від транзиту газу (з урахуванням вже здійсненого авансу) складуть 1,5-2 млрд.$ (що
еквівалентно сумі коштів, які „Нафтогаз” має сплатити до держбюджету в якості ПДВ),
а збори на внутрішньому ринку не перевищать 50 млрд. грн. чи 6 млрд.$. Тобто дефіцит
коштів складе від 3,5  млрд.$.

Останні дії Уряду щодо підвищення дисципліни розрахунків за спожити природний газ (постанова КМ України від 25 листопада 2009 року  №1241) лише декларують необхідність забезпечення розрахунків з Російською Федерацією за поставлений природний газ, а по суті спрямовані на наповнення державного бюджету та зменшення бюджетних видатків – дотацій місцевим бюджетам в частині оплати природного газу.

Довідково: Платежі розпорядникам бюджетних коштів за незахищеними
видатками загального фонду як державного, так і місцевих бюджетів передбачені лише у
разі відсутності простроченої заборгованості з оплати енергоносіїв, чого в країні
практично не має.

Фактично, під гаслом захисту національних інтересів та забезпечення розрахунків з Російською Федерацією, Уряд України намагається знайти кошти для оплати взятих на себе в рамках технології виборів президента України політико-популістських зобов’язань, водночас посилюючи кризу розрахунків за імпортований природний газ. Тим часом, це створює  передбачувані ризики для НАК „Нафтогаз України” в пошуку тіньових схем кредитування з боку російських компаній, оскільки переговори з міжнародними фінансовими інституціями про надання „Нафтогазу” кредиту заморожені через відсутність реальних кроків Уряду щодо реформування газового сектору.

Довідково: відповідно до Брюссельської декларації про модернізацію української
ГТС Уряд України взяв на себе низку зобов’язань щодо реформування газового ринку та
НАК „Нафтогаз України”. Зокрема, це стосується:
— ринкового реформування газового сектору протягом 2010-2011 років та розробки
Програми реформування до кінця 2009 року;
— встановлення прозорих та об’єктивних тарифів, що включатимуть належну
дохідність інвестицій;
— забезпечення недискримінаційного доступу до інфраструктури (до мережі
газопроводів високого тиску та сховищ газу);
— забезпечення незалежності оператора ГТС;
— забезпечення функціонування оператора ГТС на комерційних засадах;
— забезпечення прозорості та відкритості позичальника, контролю за використанням
коштів;
— дотримання позичальником кращих міжнародних правил закупівель.
Проте жодне з цих зобов’язань досі не виконано.
Таким чином, умовами контрактів та діями Уряду України існуюча система енергетичного та фінансово-економічного балансу у відносинах „Нафтогазу” з постачальниками газу ефективно зламана, а сам „Нафтогаз” позбавлений реальної економічної та організаційної самостійності та „успішно” підведений до межі технічного банкрутства.
Врешті, склалася ситуація, коли Уряд заявляє, що не допустить змін контрактів, звинувачуючи Президента Україні та лідера опозиції в намаганні повернути посередника – „РосУкрЕнерго”, за рахунок якого, на думку керівництва Уряду, вони утримувалися.

Експерти не виключають, що така позиція глави Уряду України із захисту газових контрактів може свідчити про наявність в неї окремих, не оголошених домовленостей з російською стороною.

Апарат РНБО України вважає, що не ставлячи під сумнів необхідність виконання українською стороною зазначених контрактів, для вирішення проблеми їх невідповідності інтересам держави українська сторона має висувати вимоги щодо юридичного приведення чинних  контрактів у відповідність із сучасними реаліями світового газового ринку. При цьому, такий  підхід повинен базуватися на умовах чинних контрактів, насамперед на чіткій юридичній аргументації (зокрема, у контексті застосовного до них права Швеції) та принципах прозорості, паритетності та рівноправності.
Водночас, приєднання України до Договору про енергетичне співтовариство має стимулювати реформування українського газового сектора відповідно до базових директив ЄС і посилити правові позиції НАК „Нафтогаз України” в діалозі з російським монополістом.

По матеріалам РНБОУ

Нажмите, чтобы комментировать

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Верх