Надруковано в газеті “Голос України” 15 березня 2006 р.
І.В.Діяк
Радник Президента України, Генеральний секретар Національної газової спілки України
Неправду кажете, пане Путін!
Для виправдання свого тиску на нас в газовій сфері президент Російської Федерації В.Путін постійно звинувачує Україну в неіснуючих гріхах. Через нашу територію транспортується до 80% всього російського газового експорту. І сам цей експорт стає можливим тільки завдяки надійній роботі нашої газотранспортної системи, строгому додержанню Україною всіх угод і домовленостей на протязі десятиліть від початку поставок російського газу. Сьогодні російсько-українські відносини у цій сфері регулюються низкою міждержавних договорів і угод, на виконання котрих ВАТ “Газпром” і НАК “Нафтогаз України” – основні господарюючі суб’єкти двох країн – укладали свої власні контракти. Ціни на транзитні послуги і розрахунки за них велись також відповідно до діючих міждержавних домовленостей. Однак президент Росії Путін весь час дозволяє собі принижувати Україну на найвищому рівні.
Досі не можна забути, як у липні 2005 року він каже перед телекамерами, ніби Україна “тырит газ” із підземних сховищ. Хоча ще в середині червня групи експертів з обох боків уже давно узгодили всі питання та зняли звинувачення на українську адресу.
Після підписання між “Газпромом” і “Нафтогазом України” дуже вигідних для Росії угод від 4 січня 2006 р., в Москві вочевидь вирішили “дотиснути” суперника. 30 січня 2006 р. президент РФ В.Путін під час прес-конференції зробив для журналістів заяву наступного змісту: “…Переход к рыночному ценообразованию в отношениях со странами бывшего СССР не был резким, а основной причиной является тот факт, что эти страны фактически дотируются российскими гражданами на протяжении 15 последних лет… Россия ежегодно “дотировала” Украину на сумму 3-5 млрд. долларов, в то время как помощь США этой стране по итогам прошлого года составила всего 174 мли. долларов”. Ця ж сума – дотації Україні з боку Росії в 3-5 млрд. доларів – прозвучала вдруге в заяві Путіна під нас його останнього візиту до Чехії.
Чи в Москві погано вміють рахувати, чи навпаки спеціально так рахують… Чи головне – це запустити цифру, котра потім буде гуляти по пресі і телебаченню, а українці проковтнуть мовчки і, може, Європа повірить. А мені дуже болить неправда, що постійно лунає від найвищої посадової особи Росії. Адже я все своє життя присвятив будівництву та розвиткові нафтогазової промисловості. Працював не тільки в Україні, а й у Західному Сибіру. І слухати таку відверту неправду мені важко.
Росія отримує багатомільярдні прибутки від експорту свого природного газу і на цій основі будує свої мрії про відродження великодержавної величі. Однак цей експорт був би неможливим без багаторічної надійної роботи газотранспортної системи України. І ось Україна транспортує і зберігає у себе в сховищах російський природний газ за символічну ціну. Путні про це не згадує, а перед всім світом твердить, ніби він нас дотує. Тож порахуємо і ми наші втрати через пільгові для Росії умови транзиту природного газу українською територією.
Наприклад, в 1993-2005 рр. сума недоотриманого Україною прибутку від штучного заниження тарифів на транзит російського газу через Україну склала $25792 млн. (або біля $2 млрд. щорічно). Ця сума виходить з врахування обсягів та довжини газового транзиту через Україну (до 127 млрд. куб. м на рік) при різниці середньої ставки тарифу між ФРН ($2,7 за 1000 м на 100 км) та Україною ($1,1886 за 1000 м на 100 км) приблизно $1,5114. Чому ми в даному разі беремо тариф, діючий у ФРН? Тому що при визначенні ринкової ціни на газ для України російська сторона весь час посилається саме на приклад Німеччини. То нехай же Путін буде послідовним і згадує всі ціни Німеччини, а не тільки ціни на свій газ.
Значними виявляються втрати України також і при врахуванні різниці в тарифах на закачування, зберігання та відбір газу з підземних сховищ в 1995-2005 рр. Середній тариф для Росії при користуванні послугами українських ПСГ в ці роки складав $4,95 за 1000 м. Для порівняння: аналогічні тарифи в Західній Європі складали тоді $24-25 за 1000 м3, а Польща і Угорщина платили за послуги українських ПСГ за тарифом $17,5-18,5 за 1000 м. Загальна недоотримана Україною виручка від роботи ПСГ за ці роки склала $1390 млн.
З урахуванням втрат Росії від реалізації природного газу для споживачів України в 1993-2005 рр. за нижчими, ніж у Європі цінами, підсумкові втрати України все одно складають 21 565 млн. доларів. Або 1735 млн. доларів на рік. Таким чином, розрахунки свідчать, що насправді відбувається дотація не з боку Росії, а навпаки – з боку України Росії. Однак з України ніхто ніколи не висував до Росії претензій, як це тепер робить Путін. То хто ж кого дотує? Комусь в Росії варто згадати старий російський народний вислів: “чья бы корова мычала…”
Власне, Москва такою була і за радянських часів, коли Україна постачала їй свій природний газ за копійки, а українці за копійки працювали на родовищах Сибіру. І що ми отримали в обмін на це? Родовища України – колись найбільші у СРСР і Європі – тепер вичерпані. Натомість Росія залишилася з освоєнними родовищами, котрі освоювали українці своєю працею протягом радянських п’ятирічок. Тим часом самі українці, пропрацювавши на сибірських родовищах все життя, залишилися без здоров’я. А зароблені копійки Москва пустила до вітру разом з всіма іншими радянськими заощадженнями. І після цього Кремль зверхньо нам говорить: ми вас дотуємо, ви нам винні! Як кажуть у народі, наглість – друге щастя.
Не можу мовчати, коли так обманюють світову громадськість та принижують наш народ, нашу державу. І тому звертаюся до всіх: Українці! Єднаймося і боронімося! Правда на нашому боні.
