Вісник

Вісник НГСУ 2/2003 Ясюк

Ясюк В.М.
Генеральний директор ДАТ “Чорноморнафтогаз”

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПРОЕКТІВ РОЗРОБКИ МОРСЬКИХ РОДОВИЩ УКРАЇНСЬКОГО СЕКТОРУ ЧОРНОГО ТА АЗОВСЬКОГО МОРІВ
Шановні учасники конференції!

У мене не мас сумніву з приводу того, то у найближчий час центр (напрямок) робіт по розвитку нафтогазової галузі України буде переведено на шельф Чорного та Азовського морів.

Найбільш перспективніші родовища з точки зору запасів знаходяться у глибинній частині Чорного моря.

З урахуванням сьогоднішньої аудиторії я дозволю собі нагадати, можливо для декого з присутніх тут, відомі факти, однак, вони мають ключове значення у моїй інформації.

За оцінками спеціалістів, потенційні вуглеводні запаси Чорного та Азовського морів, що видобуваються, складають 1,5 млрд. тонн або 1,5 трлн. куб. метрів. У газовому еквіваленті це 30% усіх запасів України.

З цих ресурсів видобуто менш 4%, в той час як на материковій частині лише 67%.

Сьогодні єдиним підприємством, яке може проводити розвідку, облаштування родовищ, видобуток вуглеводів у морських умовах є ДАТ “Чорноморнафтогаз” -підприємство, яке має для цього необхідні технології, виробничий та кадровий потенціал.

Однак, сьогодні наше підприємство не готове добувати вуглеводи на великих глибинах. У нас немає ані досвіду, ані можливостей. Ми спробували вирішити ці питання через Державну програму освоєння шельфу Чорного та Азовського морів, що була прийнята у 1996 році. Нажаль, вона виявилась недієздатною. Для цього необхідні значні інвестиції. У всьому світі це не робиться за рахунок коштів самих підприємств. Такі великі проекти, як правило, реалізуються за рахунок залучення ресурсів — зовнішніх інвестицій, кредитів банку, облігацій та ряду інших. У нас поки що такі фінансові інструменти відсутні.

Як показує світовий досвід, якщо сьогодні десь і є серйозні перспективи нарощування видобутку нафти та газу, то це глибинний шельф морів та океанів – ведучі нафтогазовидобувні країни давно працюють на великих глибинах. При цьому технічні ризики при освоєнні глибинних родовищ Чорного моря мінімальні у порівнянні з шельфовими зонами Бразилії та країн Північної Європи.

І якщо ведучі нафтогазовидобувні країни давно працюють саме з такими родовищами, ми у цих питаннях відстаємо майже на півстоліття, і на це є ряд об’єктивних причин. Про них я розповім пізніше.

На сьогодні ДАТ “Чорноморнафтогаз” має ряд добре відпрацьованих та захищених у НАК “Нафтогаз України” проектів по геологорозвідці та видобутку природного газу з нових родовищ Прикерченського шельфу та Північно-Західної частини Чорного моря. Усі вони за своїми характеристиками економічно привабливі, але знаходяться все одно на невеликих глибинах. Ці проекти ми проводимо як за рахунок власних коштів, так і залучених проектів, разом з тим, освоїти глибинну частину Чорного моря без залучення значних інвестицій практично неможливо. Ми безпосередньо зацікавлені у залученні реальних інвестицій. Для здійснення цієї мети ми проводимо важливі кроки по реструктуризації нашого підприємства, підвищенню його інвестиційної привабливості.

Нажаль, повинен відмітити той факт, що з ряду об’єктивних та суб’єктивних причин в Україні не створено достатніх умов для того, щоб іноземні компанії, які мають технології та досвід розробки глибоководних родовищ вуглеводів, та просто інвестори, бажанням та довірою вклали свої інвестиційні ресурси у реалізацію наших інвестиційних проектів.

Перша причина у тому, що держава регулює ціни на газ практично по всім соціальним категоріям споживачів. Згідно постанови Кабінету Міністрів України весь природний газ, що видобувається на території України, реалізовується виключно населенню та бюджетним закладам. Нам з великим трудом вдалося зробити виключення згідно даної позиції для ДАТ “Чорноморнафтогаз”, в іншому випадку наше підприємство взагалі мало б не нульовий, а від’ємний результат економічної діяльності. ДАТ “Чорноморнафтогаз” дозволено продавати по вільним цінам приблизно 30% природного газу, що дозволяє мати хоч і не значні, але власні інвестиційні ресурси, які ми в основному спрямовуємо на геологорозвідувальні роботи.

Другий стримуючий фактор – це проблема неплатежів. У вищих органах влади ця проблема добре відома, разом з тим, на протязі останніх семи років ніяких реальних кроків по її вирішенню не приймається. Сьогодні основні боржники у нас – це ВАТ “Кримгаз”, АП “Кримтеплокомуненерго”. Усім відомо – ці підприємства не мають реальних джерел не тільки для погашення заборгованості, але й для оплати поточних платежів. Заборгованість перед ДАТ “Чорноморнафтогаз” усіх споживачів природного газу на сьогодні досягла астрономічних розмірів. Якщо зробити економічну оцінку суми цього боргу, то це дорівнює півторарічним обсягам видобутку природного газу. Ці кошти можна було б направити на розвиток підприємства: придбання нової техніки, обладнання, просто інвестування проектів.

Третя і, на мій погляд, найбільш важлива проблема пов’язана із залученням зовнішніх інвестицій – слабке законодавче забезпечення інвестиційної діяльності на території нашої держави. Закон “Про угоди про розподіл продукції”‘, прийнятий більш ніж три роки тому, практично не працює. Морські родовища вуглеводів поки не попали у перелік об’єктів корисних копалин, які можуть надаватися у користування на умовах, визначених угодою про розподіл продукції.

Якщо мова йде про залучення зовнішніх інвестицій, то саме підприємство, у нашому випадку це ДАТ “Чорноморнафтогаз”, майже взагалі залишається осторонь договірного процесу. В угоді прийме участь з одного боку інвестор, з іншого — держава.

У світі існує абсолютно інша практика. Візьмемо, наприклад, Лівію або Азербайджан, де нафтогазовий комплекс – основа економіки цих країн. Там усі матеріали по розподілу продукції з іноземним інвестором готують державні компанії, але не тільки готують, а й безпосередньо підписують ці угоди, їм такі повноваження передані державою. При цьому враховується доля держави при розподілі продукції у вигляді витрат, які були здійснені, наприклад, на геологорозвідувальні роботи. Одним словом, оцінюються як матеріальні, так і нематеріальні активи, затрати, які понесла держава, і на ці затрати держава отримує дохід, як свою частку.

Четверта проблема – недосконалий механізм видачі та отримання ліцензій на геологорозвідку та розробку родовищ.

Сьогодні існує два аспекти цієї проблеми. З одного боку інвесторів відлякує наш порядок отримання ліцензій – спочатку на геологорозвідку, потім, без всяких переваг, на рівних умовах з усіма іншими претендентами – на розробку цього родовища. Я маю на увазі той випадок, коли один і той самий інвестор бажає вкласти гроші і в геологорозвідку, і в розробку.

З іншого боку, ліцензії частіше видаються уявному інвестору, без достатньої оцінки його технічних, технологічних і, нарешті, фінансових можливостей.

Мають місце багаторазові випадки, коли ліцензія стає власністю інвестора, який сам не має ані досвіду роботи, ані коштів на освоєння родовища. Такі інвестори нічого не дають для економіки нашої країни, не приносять вони користі і підприємству, яке інвестують.

П’ята проблема. Стримує процес залучення інвесторів, перш за все іноземних, яким добре відома наша законодавча база, і відсутність делімітації кордонів в Чорному на Азовському морях. Ми не можемо сьогодні чітко визначити сектор, що належить Україні, а це значить і перспективні регіони робіт, готовити по ним інвестиційні проекти і шукати під їх реалізацію інвесторів.

Що на мій погляд треба змінити на законодавчому рівні для того, щоб освоєння перспективних площин вуглеводних ресурсів в Українському секторі Чорного та Азовського морів не на словах, а на справі стало пріоритетом у розвитку вітчизняної нафтогазової галузі?

Перше. Внести поправки у Закон України “Про угоди про розподіл продукції”, визначив тим самим, що глибинна частина Чорного моря розроблюється виключно на умовах угод про розподіл продукції.

Друге. Цим же законом передбачити, що суб’єктам господарської діяльності, які здійснюють освоєння і розробку морських родовищ, державою надаються повноваження виступати другою стороною при укладанні угод про розподіл продукції.

Третє. Внести поправки до діючого Закону “Про угоди про розподіл продукції”, а ще, можливо, необхідно підготувати і новий закон, в якому передбачити норми, які регулювали б умови укладання угод про розподіл продукції, у нашому випадку, вуглеводних ресурсів із морських родовищ.

Четверте. Вважаю, що на державному рівні необхідно приймати рішення і по ціновій політиці у нафтогазовому комплексі. Ціна на газ для населення не витримує ніякої критики. Сьогодні вона стала вже не економічною, а політичною категорією. Якщо ми претендуємо на статус держави з ринковою економікою, то це вже не піддається ніякій логіці.

П’яте. Якщо наша держава зацікавлена у прискореному освоєнні вуглеводних ресурсів двох наших морів, то, безумовно, необхідно або вносити поправки в існуючу державну програму, або на дуже серйозному рівні розробити і прийняти збалансовану згідно всіх параметрів нову програму.

Вважаю, що розробка ресурсів Чорного та Азовського морів має великі перспективи. Світовий досвід показує, що освоєння великих, перспективних родовищ на глибинних шельфах морів та океанів здійснює стимулюючу роль через залучення інвестицій в розвиток окремих підприємств, галузі і держави в цілому.

Дякую за увагу.

Нажмите, чтобы комментировать

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Верх